В катакомбах
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 3, с. 240 – 262.
Вперше надруковано в журн. «Рідний край», Полтава, 1906, № 19, стор. 2 – 8. Того ж року драматична поема вийшла окремим відбитком.
В архіві зберігається автограф повної, остаточно відредагованої чорнової редакції (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 781).
Дата в автографі – «4.10.1905».
Подається за першодруком.
Драматична поема «В катакомбах» з’явилась як наслідок глибоких роздумів Лесі Українки над ідеями християнства, формою взаємовідносин між людиною та її божеством, що виходила з антитези «пана і раба». В листі до А. Ю. Кримського від 27.01.1906 р. Леся Українка згадувала, що написанню цього твору передувало глибоке вивчення матеріалів, яке підтвердило її відчуття:
«Власне, я давно вже думала, що теперішня форма християнства є логічним і фатальним наслідком його найпервіснішої форми. Я готова зробити Вам хіба одну уступку і то в такій неуступчивій формі: коли мій єпископ нетипічний для пересічного християнина-мирянина (Laie) перших віків, так зате він зовсім типічний для тодішнього єпископату. Відколи з’явився на світ єпископат і перші початки церковної єрархії, відтоді єпископи заговорили мовою мого єпископа, і задержалась ся традиція аж до сучасного нам архієрейства. Я не приймаю теорії Толстого і багатьох інших, ніби теперішнє християнство є аберацією, хоробою сеї релігії. Ні! В найдавніших пам’ятниках, в «подіях апостольських», в листах апостола Павла, в автентичних фрагментах первісної галілейської пропаганди я бачу зерно сього рабського духу, сього вузькосердого квієтизму політичного, що так розбуявся дедалі в християнстві. Як хочете, але недарма в притчах і скрізь у Євангелії так часто вживається слово «раб» і антитеза «пана і раба», яко єдиної можливої форми відносин межи людиною і її божеством. Прочитайте листи апостола Павла (в данім разі не важно, котрі з їх автентичні, а котрі ні), і Ви побачите, що збудувалось на сій антитезі і як хутко воно збудувалось.
Комунізм першого християнства – се фікція, його ніколи не було, або се було комунізмом жебрака, що все одно не мав ніякого маєтку, або ще «комунізмом» добродійного багача, що кидав «крихти від свого стола» комуні «псів, що сидять під столом пана свого». От і все.
«Анархізм» християнства теж невисокої проби, се просто неосвіченість і невихованість політично безправної маси, що може уявити собі тільки утопію: деспот і народ, і нікого більше межи ними; але такий «анархізм» ніколи не викине і не викидав деспота з своєї утопії, недарма ж і месію свого він назвав царем іудейським – епітет «пророк», бач, занизьким здався отим «анархістам». «Сина людського» вони забули просто.
Коли що надається до щирої ідеалізації в первісному християнстві, то не його quasi-анархічні доктрини, а хіба ота грація почуття його «жон-мироносиць», до яких належить і моя Анціллодея, і те нове для античного аристократичного світу почуття всепрощающей симпатії, що так красило відносини Христа до його зрадливих і тупих учеників (не один класичний філософ не простив би в такому становищі своїм друзям), ну, і ще два-три елементи в сфері почуття, а не теорії. Тільки ж сі елементи ідеалізація вже використала до дна, і мені не інтересно було на них спинятися довго, та за се Ви, як бачу, не ремствуєте на мене. А до речі: от і Ви уявляєте собі, що типічний християнин тих часів марив би, що всі стануть колись слугами Христа – чи се ж не все одно, що рабами? Чи ж не проти сього повстає мій раб-прометеїст? Він зовсім слушно думає, що поки будуть пани і раби (на землі чи на небі, все одно), доти будуть і посередники межи ними, дозорці, економи і т. п. Що ж ідеальнішого міг йому виставити пересічний християнин найперших, навіть, часів, як не «єдину отару з єдиним пастирем», і як міг відповісти на питання про підпасків? Я думаю, – тільки так, як відповів єпископ. Моя поема відноситься до середини II віку християнської ери (або до другої половини його), а тоді вже вирізнилась досить духовна тиранія усяких підпасків божих – зоставалось тільки будувати далі на прекрасно заложеному підмурівку духовної темниці…»
Перша редакція закінчення драматичної поеми за автографом різниться від відомої в друці (щоб її побачити, клацніть кнопку «Автограф»). В процесі остаточного редагування кінця твору Леся Українка спочатку зняла п’ять рядків в останньому вислові неофіта-раба (від слів: «І знаєш, я хотів тебе просити…»), а пізніше викреслила весь фінал, дописавши замість неї коротку бойову кінцівку, в якій закликає виступити на боротьбу проти рабства.
Крипта – окреме невелике приміщення в катакомбах, до якого вели довгі, часом дуже заплутані ходи.
Корінф – місто в стародавній Греції.
Маремма – низина, заболочена місцевість на заході Апеннінського півострова; її звуть «отруйною» через багнисті випари над нею.
Едем – за біблійною легендою, міфічна країна, де ніби знаходився рай, з якого були вигнані за гріхи Адам і Єва.
