На полі крові
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1976 р., т. 5, с. 135 – 157.
Вперше надруковано у ЛНВ, 1910, кн. XII, стор. 433 – 448.
Чистовий автограф не знайдено.
В архіві Лесі Українки є чорновий автограф драматичного етюда (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 797) з численними виправленнями та закресленнями. Він розкриває творчу лабораторію письменниці, свідчить про наполегливу роботу над удосконаленням композиції, образами, словом. Робота над твором не була остаточно закінчена і після того, як драма була надіслана до журналу. Перед друком Леся Українка значно скорочує твір, про що свідчить її лист до редакції:
«Зміни, що прошу поробити в драматичній поемі моїй «На полі крові».
Весь кінцевий діалог Юди з трьома жінками має бути відкинений (через зміну моєї основної концепції сеї теми), внаслідок того поема кінчитись має на ремарці, що йде після скінчення діалога Юди з прочанином, а саме на словах: «не розгинаючись, не втираючи поту, працює до нестями». (Підпис мій і дату прошу відрізати і приклеїти на сьому місці, а решту (відкинуту) прислати мені назад.)
Крім того, в середині діалога Юди з прочанином прошу викреслити все написане після слів Юди: «От бачиш, ся містина коштує тридцять срібняків, – за стільки я ліпшої землі не міг дістати» і до слів: «От мучуся, як проклятий, над нею». (Сеї вирізки мені посилати не треба.)
Конечне прошу зробити сі зміни.
Леся Українка».
В архіві поетеси збереглися згадані в листі уривки (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 796) (щоб їх побачити, клацніть кнопку «Автограф»).
Викреслені уривки, особливо кінцева сцена каяття, суперечили накресленому з самого початку образові зрадника, який виправдовує свій злочин власницькою мораллю. Крім того, сцена самосуду, у якій Юда під впливом розмови з трьома жінками усвідомлює свій злочин і, боячися кари, вішається, певною мірою пом’якшувала безкомпромісне викриття і засудження зрадництва. В остаточному варіанті Леся Українка усуває наведені місця.
Соціальний акцент у висвітленні теми твору, переосмислення поетесою традиційної християнської легенди спричинилися до цензурних репресій. Постановою Київського тимчасового комітету в справах друку від 5.01.1911 р. на XII книжку ЛНВ за 1910 р., де надруковано «На полі крові», була накладена заборона [Леся Українка. Документи і матеріали. 1871 – 1970. К., Наукова думка, 1971, стор. 217 – 219].
Дата в чорновому автографі: «1909. 2.02. Телав».
Подається і датується за першодруком.
Цей драматичний етюд можна назвати «Євангелієм від Іуди». В основі сюжету лежить, ясна річ, євангеліє від Матфія :
Тоді Іуда, що зрадив його, побачивши, що він засуджений, і розкаявшись, повернув тридцять срібників первосвященикам та старійшинам, кажучи: згрішив я, зрадивши кров невинну. Вони ж сказали йому: що нам до того? Гляди сам. І, кинувши срібники в храмі, він вийшов, пішов і удавився. Первосвященики ж, взявши срібники, сказали: не дозволено класти їх у скарбницю церковну, тому що це ціна крови. І, скликавши раду, купили за них землю гончареву для погребіння подорожніх. Тому і зветься земля та «землею крови» до цього дня. Тоді збулося сказане пророком Єремією, який говорить: і взяли тридцять срібників, ціну Оціненого, Якого оцінили сини Ізраїля, і дали їх за землю гончареву, як сказав мені Господь. (Матфій, 27, 6 – 8).
Що ж до двох варіантів тексту, то первісний, повніший варіант є настільки ліпшим і виразнішим, що просто дивно, як могла Леся Українка власноручно зіпсувати свій твір. Фраза коментатора (К.М.Сєкарєвої), що викреслені фрагменти суперечать образу Юди, який склався одразу, непереконлива. Якби Леся одразу думала про Юду як про чоловіка з дрібновласницьким ідеалом, такого собі палестинського Герасима Калитку, то певно не дала б собі труду писати сцену з мироносицями.
Первісний задум полягав у тому, що Юда – чоловік ідейний, для якого учення Ісуса – не порожній звук, а програма на все життя. Категорично висловлена в листі Лесі потреба змін, на мою думку, постала під впливом якоїсь випадкової розмови (чей же, не відіслала б Леся рукопис до друку, якби вважала, що твір буде доопрацьовуватись).
Так чи інакше, ми маємо під однією шапкою два різних твори, які треба розглядати окремо.
