Вавілонський полон

Дата:
1903
Жанр:
Драма
Кількість сторінок:
14
Опис публікації

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 3, с. 148 – 166.

Вперше надруковано в альманасі «Нова рада», К., 1908, с. 227 – 240.

В архіві зберігаються чорнова та чистова редакції драматичної поеми (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 777, 779), які не мають значних відмін від надрукованого тексту. Крім того, є початок твору, переписаний авторкою начисто (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 778), і варіант закінчення, писаний іншою рукою з рясними правками Лесі Українки (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 817).

Поема розпочата влітку 1902 р. Дата в чорновому автографі – «San Remo, 9.01.1903».

 Дата в чистовому автографі – «15.02.1903, San Remo».

Подається за першодруком.

У листі до матері з 14 (27) березня 1913 р. Леся Українка зазначала :

«Вавілонський полон» (зветься, властиве, «У полоні»), як і його pendant «На руїнах», єсть у І т[омі] «Творів», виданих фірмою «Дзвін» у Києві.

На підставі цієї ясно висловленої авторської волі в даній публікації назва «У полоні» подається як основна. При цьому стає наочною красива симетрія двох драматичних поем.

Звернення до біблійних тем зумовлене бажанням Лесі Українки висловити думки про сучасний стан свого народу, піднести голос за пробудження в широких масах людської гідності. Особливого місця в боротьбі за соціальне і національне визволення народу поетеса надає поету-співцю. У творі таким співцем виступає Елеазар, в образі якого втілено любов народу до вітчизни, яка тісно переплітається в його прагненням до визволення. Поет повинен бути з народом, стати його ідейним натхненником, проводирем.

Левіти – в давньоєврейських легендах – одно з племен єврейського народу, яке походило від коліна Леві (одного з синів Іакова). Левіти ніби були приречені з божої волі блукати по Ізраїлю і бути духовними наставниками та вчителями свого народу. Очевидно, що Леся Українка вживає назву «левіт» саме в цьому розумінні.

Адонай – по-давньоєврейському – господь.

Майстри гарамські – від легендарної місцевості Гарам, в якій міфічний герой Тіглат Пілоссар поселяв ізраїльтян, захоплених у полон.

Саул – засновник Ізраїльсько-іудейського царства (кінець XI ст. до н.е.). Під керівництвом Саула ізраїльські племена визволились з-під влади філістимлян, загинув у битві при Гильбоа (1033 р. до н.е.). Ця гора зветься також Гелвуй або Гельвуй.

Йонатан – старший син царя Саула; загинув разом з батьком при Гелвуї.

Едом – стародавня невелика гірська країна на території сучасної Іорданії. Ця назва пов’язана з багатьма біблійними легендами.

Мізраїм (Міцраїм) – давньоєврейська назва Єгипту.

Амалек – за біблійними легендами, ворог стародавніх євреїв, який напав на них після виходу з Єгипту.

Амон – в єгипетській міфології бог – покровитель м. Фів, пізніше – головний бог.

Амореї – семітські племена, що походили з Аравії (XXIV – XVI ст. до н. е.) і населяли сірійсько-месопотамські степи.

Ассур (Ашур) – головне божество в релігії ассірійців. В контексті промови Елеазара – Ассірійська держава.

Офір, Офіра – відома багатствами країна, в яку, за біблією, в X ст. до н. е. виряджали експедиції іудейський цар Соломон і цар Тіра Хірам.

Сідон (сучасна Сайда у Лівані) – стародавній торговельний і політичний центр Фінікії, що в X ст. до н. е. поступився своєю могутністю перед Тіром.

Тір – одне з великих фінікійських міст на східному узбережжі Середземного моря; в X ст. до н. е. стало торговельним і політичним центром Фінікії, витіснивши Сідон.

Скарб ханаанський – Ханаан – стародавня назва Палестини і Фінікії, що її вживали у XX ст. до н. е. єгиптяни і деякі народи Передньої Азії.