Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 105 – 125, 297.

Вперше надруковано у журн. «Радянський Львів», 1947, № 4, с.19–34.

Чистовий недатований автограф (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 832; перший розділ – початок шостого) уривається на словах: «Тут награємось за ніч в тісної баби, – говорить хтось з кутка». В автографі є кілька мовно-стилістичних авторських виправлень чорнилом, зроблених при переписуванні. Так, у реченнях: «Ходила ж оце я до пана, питала, чи то тебе можуть прийняти, що ти одинак…» слово «прийняти» виправлено на «взяти»; «Корній не йшов вулицею, він пішов позагороддям…» слово «пішов» поправлено на «подався»; «Прощавайте, мамо! – раптом сказав вія хрипло, круто одвернувся, немов одіпхнув сам себе…» – замість останніх трьох слів вписано «одірвався». Є в автографі ряд поміток олівцем: окремі слова і словосполучення підкреслені, а на полях відповідно поставлений знак питання, «фетфебель» виправлено на «фельдфебель», олівцем написавши і заголовок оповідання.

В архіві письменниці збереглися ще початок 5 частини «Одинака», переписаний рукою К. В. Квітки, без дати (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 834) і план 6 – 12 розділів (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 833).

В основі оповідання – враження письменниці від перебування в Луцьку в 1890 – 1891 рр. Сестра письменниці Ольга так згадувала про цей час:

«Доводилося тої осені переживати Лесі тяжкі, болючі враження через сусідство «воїнського присутствія», що містилося в тій самій кам’яниці, де й ми жили, лише в другому кінці. Під час рекрутського призову на вулиці коло того «присутствія» збирались юрби рекрутів і їх родичів та відбувалися тяжкі сцени, лунало не раз таке голосіння, такі розпачливі ридання, що хотілося забігти кудись далеко з нашого дому, щоб того не чути і не бачити» [О. Косач-Кривинюк. Перебування Лесі Українки в Луцьку. – У кн.: Спогади про Лесю Українку. К., «Дніпро», 1971, с. 50].

Оповідання «Одинак» Леся Українка написала для літературно-наукового збірника, який планував видати літературний гурток «Плеяда». «Я все роблю замахи на всякі повісті і драми на громадські теми», – сповіщала вона М.Драгоманова 10.12.1892 p., а вже у травні наступного року писала йому, що закінчує оповідання, яке має ввійти до збірника, «що хоче видати наша «Плеяда». Проте робота над цим твором розтяглася на довший час. 11.10.1893 р. Леся Українка писала І. Франку, що працює над більшим оповіданням, треба його кінчати, «бо воно призначене до одного збірника, що хутко має друкуватись». 5.01.1894 р. вона знову повідомляла М.Драгоманова: «…Пишу свою повість…». Нарешті, 28.01.1894 р. Леся сповіщає матір:

«Я сими днями кінчила «Одинака» (як його назвати, я й сама не знаю!). Здається, вийшов непогано, тільки все-таки я його буду немало поправлять. Я його читала при маленькому зборі, і він справив дуже добре враження… Напиши, коли ти думаєш приїхати в Київ, якщо не хутко, то я пошлю тобі ті глави «Одинака», що ти ще не читала, – я не хочу друкувать його без твого перегляду. А перші глави почну переписувать. Тепер хоч уже ніхто не гризтиме моєї голови! Вони думають, що се так легко повість написать, спробували б самі!»

Про закінчення роботи над повістю Леся Українка цього ж дня написала і М. Драгоманову, зазначаючи, що «кінчала її несамовито», «сиділа над нею до 4-ї, а то й до 5-ї год[ини] ночі».

Збірник, задуманий «Плеядою», не вийшов у світ. «Одинак» так і не був надрукований.

Очевидно, саме цей твір мала на увазі Леся Українка в листі до О. Кобилянської від 9.07.1899 р. з приводу запланованого Л.Якобовським видання новел українських письменників в німецьких перекладах:

«Я знаю, що для п. Якобовського були б більше пожадані повісті з народного життя, у мене хоч і є одна така повість, та одно, що її ще треба причепурити, а друге – вона задовга, а трете (і головне) – я зовсім не в стані віддати нашого волинського народного стилю по-німецьки, виходить якось смішно, певне, для сього треба знати німецькі діалекти, тоді б можна вибрати якийсь відповідний, а літературний не вистачає!»

Датується січнем 1894 р. на підставі листа Лесі Українки до Олени Пчілки від 28.01.1894 р.

Подається за автографом (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 832).

План 6 – 12 розділів вперше надруковано у журн. «Радянський Львів», 1947, № 4, стор. 54.

Чорновий автограф недатований (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 833).

В автографі є окремі виправлення. Так, закреслено: «VII. У матері». Натомість вписано: «VII. Муштра. Поступав в денщики на село». У VIII розділі після слів: «Денщицька доля» викреслено: «Веселі сцени».

Датується орієнтовно 1893 p. – часом напруженої роботи Лесі Українки над завершенням оповідання «Одинак».

Подається за автографом.