Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 159 – 190.

Вперше надруковано у журн. «Літературно-науковий вісник», 1901, кн. 1, с. 18 – 33, кн. 2, с. 151 – 168.

Рукописний авторський примірник оповідання з датою: «19.11.1898, Київ» зберігається в архіві І. Франка (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 3, № 1862, с. 267 – 391). 14 сторінок рукопису – чистовий автограф Лесі Українки, решта, від слів: «…«хорошие господа», папаша – генерал, мамаша – професорська дочка…» – авторизована машинописна копія. В кінці твору стоїть підпис Лесі Українки, в тексті машинопису є декілька авторських виправлень чорнилом та ряд вписаних рукою авторки іноземних виразів. І. Франко готував оповідання до друку: на першій сторінці автографа викреслив напис Лесі Українки: «До редакції Літературно-наукового вісника» і під заголовком – слово «Оповідання»; натомість рукою І. Франка вписано: «Оповідання Лесі Українки».

У тексті першодруку допущені окремі друкарські помилки, перекручення слів та пропуски в тексті. Наприклад, у автографі було: «Він стояв межи двома іншими портретами…», надруковано: «…межи двома пишними портретами»; «закрутити голову сьому серцеїду» – під час друку слово «сьому» пропущено.

За текстом ЛНВ передруковано у виданні: Леся Українка. Твори. Кн. І. К., 1911.

Датується за автографом.

Першу згадку про роботу над оповіданням знаходимо у листі до Л.М.Драгоманової з Києва від 18.11.1898:

«Пишу третій день «без просвітку». Завтра мають читати моє оповідання в Літературному обществі, а тим часом воно (оповідання) ще далеко не скінчене! Буду писать, певне, і вночі».

Автограф «Над морем» датований наступним днем – 19.11.1898 р. А в листі до Олени Пчілки від 21.02.1900 р. з Дерпта (тепер – Тарту) вона пише, що оповідання читалося на зібранні Київського літературно-артистичного товариства. З цього листа дізнаємось також, що Леся Українка мала намір надіслати оповідання «Над морем» до «Сборника Киевского литературно-артистического общества» і що вже або мала текст оповідання російською мовою, або збиралась зробити такий переклад. Однак до згаданого збірника оповідання не було передане. Відомо, що в 1899 – 1900 рр. Леся Українка переписує оповідання «Над морем», читає його своїм знайомим. Так, у листі до О. Кобилянської від 14.12.1900 р. з Києва вона запитує:

«Чи там вже вийшло моє «Над морем»? Мало з’явитись у 1 ч. «Вісника», писав Труш. Може, довідаєтесь, як воно там сподобалось кому з людей, то напишіть мені, воно все ж цікаво знати, треба признатись. Та й як Вам тепер воно здалось, коли самі прочитали, а не з мого голосу почули».

Подається за першодруком з виправленням помилок, допущених при друкуванні.

Репін – Ілля Юхимович Репін (1844 – 1930), російський художник українського походження. Я згоден з Лесею Українкою, що його відвертий натуралізм (наприклад, у портретах Олександри Молас чи Модеста Мусоргського) справляє прикре враження. Питання, де Леся Українка бачила картини Репіна, треба з’ясувати.

«О море, море, о ночь любви!..», «Я гуляю, слез не знаю, распеваю… ух!», «Мы в тишине, Наедине…», «До самой зари, до рассвета», «Эх, жги, говори, говори!» – жодного романсу з репертуару Алли Михайлівни Інтернет не знає (поза цим оповіданням). Разом з тим вони не виглядають на імітацію, це уламок безповоротно зниклої «масової культури» кінця 19 ст.

Москва – велике місто, столиця Росії.

«L’amour moderne» – Інтернет запропонував мені 1.5 мільйона сторінок із поясненнями, що то є «сучасне кохання». Несподіване, але досить характерне підтвердження банальності описаної в оповіданні панночки.

Танці св. Вітта – конвульсивні рухи людини, зовні схожі на екстатичний танець. Це явище вважається психічним розладом, результатом самонавіювання. В середньовіччі зафіксовані епідемії таких танців.

«Demivierges» – «Напівдіви», роман французького письменника Марселя Прево (Prévost, 1862 – 1942), надрукований у 1894 р. Він вважається найліпшим романом письменника.

«Contes jaunes» – напевно, книга «Les Contes jaunes ou le Livre de l’enfance» французької письменниці Анни Фревіль (Fréville, Anne-François-Joachim, 1749 – 1832).

«Pour lire au bain» – «Для читання у ванні», роман французького письменника парнаської школи Катулла Мендеса (Mendès, 1841 – 1909), надрукований у 1885 р.

Лейкін Микола Олександрович (1841 – 1906) – російський письменник, автор оповідань та фейлетонів про петербурзьке купецтво та чиновництво. Підраховано, що таких дрібних творів він написав понад 10 тисяч; яка конкретно книга мається на увазі – я сказати не вмію.

Ясинський Ієронім Ієронімович (1850 – 1931) – російський письменник і журналіст українського походження. У 1888 – 1889 рр. у Петербурзі надруковано збірник його романів у 3 томах. Думаю, що мається на увазі це видання.

Gyp – Жип, літературний псевдонім французької письменниці Габріелі Мартель де Жанвіль (Martel de Janville, 1850 – 1932), авторки великої кількості романів з життя аристократії.

Тургенев – Іван Сергійович Тургенев (1818 – 1883), славний російський письменник.

Пушкін – Олександр Сергійович Пушкін (1799 – 1837), славний російський поет.

«Бежин луг» – оповідання із циклу І.С.Тургенева «Записки мисливця» (1847 – 1852 рр.)

«Счастливые годы, веселые дни, Как вешние воды, умчались они…» – не вмію сказати, звідки ця цитата.

Все з Кузнецького моста – Кузнецький міст – вулиця в центрі Москви, до 1917 р. була славна своїми модними магазинами та ательє. Алла Михайлівна хотіла цим сказати, що отримала дорогі речі столичної моди.