Розташування: Україна, м. Київ, площа Лесі Українки

Скульпторка: Галина Кальченко 

Інформація про пам’ятник

Пам’ятник Лесі Українці на однойменній площі в Києві є головним монументом письменниці в українській столиці. Його урочисто відкрили 3 вересня 1973 року з нагоди вшанування сторіччя від дня народження письменниці. Авторський колектив у складі скульпторки Галини Кальченко та архітектора Анатолія Ігнащенка за створення пам’ятника був удостоєний Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка. 

Монумент представляє бронзову постать Лесі Українки заввишки близько п’яти метрів, встановлену на високому постаменті з чорного лабрадориту. Загальна висота пам’ятника сягає близько десяти метрів. 

Скульпторка зобразила письменницю в повний зріст, у легкому русі, немов вона крокує назустріч випробуванням долі. Її постать вирізняється струнким силуетом і внутрішньою динамікою. Голова трохи піднята, погляд спрямований удалину. Таке композиційне рішення створює образ людини цілеспрямованої, сильної духом і водночас зосередженої на власному внутрішньому світі.

Особливу роль у художньому вирішенні відіграє одяг. Довга сукня утворює виразні вертикальні складки, її поділ ніби підхоплений поривом вітру. Завдяки великому масиву тканини, що розгорнутий біля ніг та позаду фігури, статична фігура набуває руху й драматичної напруги.

У лівій руці поетеса тримає книгу – символ літературної творчості та духовної праці. Правиця піднесена до грудей і притримує край накидки. 

На відміну від багатьох радянських пам’ятників письменникам, де домінує офіційна репрезентативність, київський монумент акцентує увагу насамперед на силі її особистості. Образ позбавлений зовнішньої патетики й побудований на поєднанні стриманості та внутрішньої енергії.

Постамент має форму високої зрізаної піраміди, що підсилює вертикальну спрямованість композиції. Темний полірований лабрадорит контрастує з бронзовою поверхнею скульптури та надає монументові ефекту урочистості. На його лицьовому боці розміщено меморіальний напис літерами золотистого кольору, що є цитатою з її поезії: «Як я умру, на світі запалає / Покинутий вогонь моїх пісень, / І стримуваний пломінь засіяє, / Вночі запалений, горітиме удень». Нижче викарбувано автограф письменниці. 

Для постаменту з житомирського кар’єру привезли брилу заввишки 5,5 метра і вагою 60 тонн. Пам’ятник оточують спеціально висаджені дерева, привезені з батьківщини поетеси: спочатку – берези, а пізніше – ялини, які разом із декоративною водоймою облагородили пустир навколо. Однак у 2000-х роках навколишній простір зазнав значних змін через щільну забудову району. Проте пам’ятник і надалі залишається одним із найвідоміших місць ушанування пам’яті Лесі Українки в Києві. 

Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну у 2022 році пам’ятник Лесі Українці було включено до переліку столичних монументів, що потребували невідкладного захисту від можливих ракетних ударів та вибухових хвиль. Навесні 2022 року навколо скульптури спорудили спеціальну захисну конструкцію з дерев’яних щитів і будівельних матеріалів, яка мала убезпечити твір від пошкоджень у разі обстрілу. Розконсервація пам’ятника відбулася в липні 1926 року.

Інформація про скульпторку

КАЛЬЧЕНКО Галина Никифорівна (1926–1975) – українська скульпторка, членкиня Спілки художників України, лауреатка Державної премії України імені Тараса Шевченка (1974). Жила і працювала в Києві. Надавала перевагу станковій і монументальній пластиці, зарекомендувала себе майстринею монументального портрета. Створила низку пам’ятників Лесі Українки. Окремі роботи скульпторки зберігаються в фондах художніх музеїв України. Над пам’ятником Лесі Українки в Києві працювала разом з відомим архітектором Анатолієм Ігнащенком (1930–2011) – народним художником України, членом-кореспондентом Академії архітектури України.