Історія створення

Портрет Лесі Українки був створений у 1900 році відомим художником-імпресіоністом Іваном Трушем (1869–1941) в рамках проєкту Наукового товариства імені Шевченка зі створення галереї портретів видатних українських діячів. Сеанси проходили наприкінці березня – початку квітня 1900 року в тимчасовій майстерні у щойно збудованому Музеї старожитностей і мистецтв у Києві (нині – Національний художній музей).

Погрудний портрет виконано олійними фарбами в характерній для Труша психологічній манері. На полотні зображено молоду жінку в строгій чорній сукні з білим мережаним жабо, яке підсвітлює шляхетні риси обличчя. Художник зосередив увагу на проникливому погляді, увиразненому відкритим чолом. В очах письменниці відбилися інтелігентність і мудрість, утома і страждання, але водночас спокій і незламність характеру. Портрет доповнює стримане темно-брунатне тло, багате на розмаїті відтінки.

Портрет вперше було представлено публіці на виставці у червні 1901 року у Львові і отримав позитивні відгуки, згодом його визнали найкращим портретом письменниці. Однак сама Леся Українка поставилася до роботи стримано, написавши у листі: "не знаю чому, але воно чогось таки смішкувато на се дивитись".

Пізніше між художником і письменницею виник конфлікт через те, що Труш без згоди продав портрет польському графові Леону Пінінському, що обурило Лесю Українку. Тільки після її ультимативних вимог художник передав роботу законному замовникові – Науковому товариству імені Шевченка.

Після конфлікту Іван Труш створив репліку портрета. Нині одна з робіт знаходиться в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (вважається оригіналом), друга – у Національному художньому музеї України в Києві.

Інформація про художника

ТРУШ Іван Іванович (1869-1941) – український живописець-імпресіоніст, майстер пейзажу і портретист, мистецький критик і організатор мистецького життя в Галичині. Народився 18 січня 1869 року в селі Висоцько Бродівського повіту (нині Львівська область). Здобув освіту в Бродівській гімназії, Краківській школі образотворчих мистецтв (1891-1897), навчався у Відні (1894) та Мюнхені (1897).

З 1898 року жив у Львові, де приєднався до українського мистецького і громадського життя, зблизився з Іваном Франком і співпрацював з Науковим Товариством імені Шевченка. У 1904 році одружився з Аріадною Драгомановою, донькою Михайла Драгоманова. Мав чотирьох дітей: Оксану, Аріадну, Мирона та Романа.

Ініціював і організував перші мистецькі професійні товариства в Галичині: Товариство для розвою руської штуки (1898), Товариство прихильників української науки, літератури і штуки (1905). У 1905 році видавав перший український мистецький журнал «Артистичний вісник». Виступав як критик і публіцист у провідних українських виданнях.

Створив понад 6000 творів. Серед найвизначніших пейзажів: «Захід сонця в лісі» (1904), «Самітна сосна», «Полукіпки під лісом» (1919), «В обіймах снігу» (1925), цикли «Життя пнів» (1929), «Луки і поля», «Квіти», «Сосни», «Хмари», «Дніпро під Києвом» (1910). Створив галерею психологічних портретів Івана Франка, Василя Стефаника, Лесі Українки, Михайла Драгоманова, Миколи Лисенка та інших.

Багато подорожував, відвідав Крим (1901-1904), Італію (1902, 1908), Єгипет і Палестину (1912). Перша персональна виставка відбулася у Львові в 1899 році. Брав участь у виставках у Львові, Києві, Полтаві, Кракові, Варшаві, Лондоні, Відні, Софії. Помер 22 березня 1941 року у Львові, похований на Личаківському цвинтарі.