Історія створення:

Портрет створив у 1904 році Фотій Красицький, з яким Леся Українка познайомилася ще в юності: обоє навчалися в рисувальній школі Миколи Мурашка у Миколи Пимоненка, а їхня співпраця розпочалася з постановки опери-казки «Коза-дереза» Миколи Лисенка, режисеркою якої була Леся Українка.

Красицький часто гостював у родині Косачів у Зеленому Гаю, де 1904 року на прохання самої письменниці створив її портрет. Цікаво, що раніше Леся Українка жартома зазначала: "Я, слава Богу, не підхожу під Фотин смак і через те «увековечена» не буду".

Художник створив два портрети Лесі Українки. Перший, виконаний у реалістичній манері і сконцентрований винятково на обличчі письменниці, не отримав схвальних відгуків на виставці у Львові 1905 року, хоча самій Лесі Українці подобався. Тоді автор представив другу роботу.

Другий портрет зображує Лесю Українку біля вікна, з якого ллється сонячне світло, скупане в буянні зелені. Погляд її сірих очей зосереджений – за свідченнями сучасників, позуючи, вона дивилася на ікону Миколи-чудотворця. Гладко зачесане волосся та суворий вираз обличчя контрастують із настроєвістю розквіту. Біла блуза з бантом органічно вписує постать у святково-світлий антураж імпресіоністичного штибу. Для створення м'якого освітлення художник використовував церковні свічки. Енергетика портрета викликає асоціації з яскравістю таланту письменниці.

Портрет отримав високу оцінку сучасників, зокрема Івана Труша, який відзначив, що зображення постави та виразу обличчя "просто знамениті". Підтвердженням симпатії самої письменниці до роботи вважають її останню фотографію 1913 року, на якій поза, погляд і навіть світла блуза суголосні малярському образу 1904 року.

Перший портрет до 2015 року зберігався у нащадків художника, нині в Музеї Однієї Вулиці (Київ). Другий портрет (біля вікна) знаходиться в Літературно-меморіальному музеї Лесі Українки (Київ). 

Інформація про художника:

КРАСИЦЬКИЙ Фотій Степанович (1873-1944) – український живописець і графік, педагог, член Асоціації художників Червоної України. Внучатий небіж Тараса Шевченка по лінії його сестри Катерини. Народився 12 (24) серпня 1873 року в селі Зеленій Діброві (тепер Черкаський район Черкаської області) у багатодітній селянській родині Степана Антоновича Красицького та Харитини Самсонівни.

Художню освіту здобував коштом Миколи Лисенка у Київській рисувальній школі Миколи Мурашка (1888-1892, майстерня Миколи Пимоненка). Продовжував навчання в Одеському художньому училищі (1892-1894, майстерня Киріака Костанді) та у Вищій художній школі при Імператорській академії мистецтв у Санкт-Петербурзі (1894-1901, майстерня Іллі Рєпіна).

Із 1903 року постійно працював у Києві. З 1904 року видавав свої твори на листівках у власному видавництві "Квітка", створивши для нього фірмовий знак. У 1906 році друкував малюнки та політичні карикатури в сатиричному журналі "Шершень", виконав обкладинку першого номера.

Активно займався педагогічною діяльністю: викладав малювання в середніх навчальних закладах, художньо-друкарській школі (з 1910 року завідував нею), художньому училищі (1912-1916), архітектурному інституті (1920-1922), Миргородському художньо-керамічному технікумі (1922-1926), Київському художньому інституті (1927-1939). Професор з 1927 року.

Приятелював з багатьма діячами української культури: родинами Косачів, Лисенків, Матушевських, Грушевських, Старицьких, Марією Заньковецькою. Був постійним гостем у Зеленому Гаю, особливо близько товаришував з Михайлом Косачем.

Серед найвідоміших робіт: "Гість із Запоріжжя" (1901), портрети Лесі Українки (1904), Івана Франка (1907, 1914), Михайла Грушевського (1908), Олени Пчілки (1927), серія портретів Тараса Шевченка, жанрові картини з життя селян та пейзажі України і Криму.

Жив на Андріївському узвозі, потім з 1905 року на Пріорці (вул. В. Радзимовської). Помер у Києві 2 червня 1944 року, похований на Байковому кладовищі. Мав п'ятеро дітей з дружиною Ганною Фотіївною (до шлюбу Крекотень). Твори зберігаються у провідних музеях України.