Бібліографічний опис:

Леся Українка. Твори. Том 3. Нью-Йорк. Видавнича спілка «Тищенко & Білоус». 1953. 252 с.

Джерело: diasporiana.org.ua

ЗМІСТ:

ПОЕМИ [«Русалка», «Подорож до моря», «Самсон», «Місячна легенда», «Роберт Брюс», «Давня казка», «Одно слово», «Віла-посестра», «Ізольда Білорука»; додано також «Триптих»]

СТАТТІ:

В оригінальному виданні харківської «Книгоспілки» кожний з творів супроводжувала аналітична стаття. У нью-йоркському зібранні було вилучено чотири перші статті тому («Русалка» П. Филиповича, «Подорож до моря» Б. Якубського, «Самсон» І. Шаровольського, «Місячна легенда» П. Филиповича). Замінена перша стаття П. Филиповича студією П. Одарченка, більшою за обсягом, що зумовило подальшу розбіжність сторінок. Три статті подано з незначним скороченням (Б. Якубського «Давня казка», «Триптих» П. Филиповича, «Одно Слово»).

Одарченко П. Леся Українка і М. П. Драгоманів (До питання про вплив М. П. Драгоманова на Лесю Українку). С. 9–52.  У змісті відсутня.

Шаровольський І. Роберт Брюс. С. 81–90.

Якубський Б. Давня казка. С. 109–114.

Филипович П. Одно слово. С. 145–154.

Драй-Хмара М. Віла-посестра. С. 165–178.

Ніковський А. Ізольда Білорука. С. 191–196.

Якубський Б. Триптих. С. 207–212.

ПРИМІТКИ. [Автор не вказаний]. С. I–XIII.

Інформація про дослідників:

ШАРОВОЛЬСЬКИЙ Іван Васильович (1876–1954) – мовознавець, літературознавець, поліглот, перекладач. Народився на Полтавщині. Закінчив Київський університет (1900), там же працював на посаді приват-доцента, професора (1908). Досліджував західноєвропейську літературу Середньовіччя, мовні запозичення. У третьому томі «Творів» Лесі Українки (1927) йому належать статті про поеми письменниці «Самсон» та «Роберт Брюс».

ФИЛИПОВИЧ Павло Петрович (1891–1937) — літературознавець, поет, перекладач, педагог. Народився на Черкащині. Вищу освіту здобув на історико-філологічному факультеті Київського університету (1915). Викладав курси з нової української літератури, зокрема працював на посаді професора Київського інституту народної освіти (1920–1933). Заарештований 1935 року за звинуваченням в контрреволюційній діяльності. Павло Филипович – один із засновників шевченкознавства. Творчості Лесі Українки присвятив три статті: «Леся Українка» (1920), «Образ Прометея у творах Лесі Українки» (1920), «Леся Українка» (1923), що дало підстави до залучення вченого у підготовку багатотомного видання творів письменниці у двадцятих роках ХХ ст.

 ДРАЙ-ХМАРА Михайло Опанасович (1889–1939) – поет, науковець, перекладач. Народився у селі Малі Канівці, нині Черкаська область. 1915 р. закінчив Університет св. Володимира (Київ). Як дослідник слов'янських мов працював на вітчизняних теренах і за кордоном. Став жертвою сталінської репресивної машини. Відбував заслання на Колимі. Реабілітований 1989 р. Творчість Драй-Хмари вивчала і популяризувала у діаспорі його донька Оксана Ашер.

Науково-дослідницька спадщина Михайло Драй-Хмари свідчить про широкий спектр його зацікавлень у літературознавстві. Зробив вагомий внесок у дослідження доробку Лесі Українки. Автор праць «Леся Українка. Життя і творчість» (1926), «Іван Франко і Леся Українка. (З полеміки 90-х років) (1926)», «Поема Лесі Українки “Віла-посестра” на тлі сербського та українського епосу» (1929), виступав упорядником творів Лесі Українки (разом із Борисом Якубським), автором передмов, серед яких особливо відома вступна стаття до драматичної поеми «Бояриня» у восьмому томі «Творів» (1929). У монографії «Леся Українка: життя й творчість» літературознавець наводить основні факти з біографії поетеси, аналізує роль Михайла Драгоманова у становленні світогляду Лесі Українки, обґрунтовує модерністську естетику її авторського письма, виразно європеїстське художнє мислення, доводить глибокий психологізм її драматургії. Михайло Драй-Хмара одним з перших наголосив на національному аспекті ідейного змісту драматичних поем Лесі Українки.

НІКОВСЬКИЙ Андрій Васильович (1885–1942) – громадсько-політичний діяч, літературознавець, публіцист. Народився в с. Малий Буялик на Одещині. Отримав фах філолога в Новоросійському університеті (Одеса, 1912). Його публікації мовознавчого та літературознавчого змісту з’являлися на шпальтах низки часописів ( «Рідний край», «Рада», «Замітки Українського наукового товариства» «ЛНВ», «Основа», «Степ» тощо). Брав участь у боротьбі за українську державність (1917–1922). Після кількох років еміграції повернувся в УСРР (1924). Зазнав сталінських репресій.

У науковому доробку Андрія Ніковського заслуговує уваги праця «Екзотичність сюжета і драматизм у творах Лесі Українки» («Літературно-науковий вістник, 1913). 1927 р. брав участь у підготовці видання творів Лесі Українки за редакцією Б. Якубського, написав передмову до поеми «Ізольда Білорука».

Інформація про редакторів:

ЯКУБСЬКИЙ Борис Володимирович (1899–1944) – літературознавець, теоретик літератури, критик, текстолог, видавець. Народився в селі Іллінка Київської губернії (нині Вінницька обл.). Після закінчення Уманської гімназії навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету. Брав участь у Першій світовій війні. З 1918 р. переважно вчителював. Був близьким до кола неокласиків. Упродовж 1921–1941 рр. працював у Київському університеті народної освіти та за сумісництвом в інших науково-освітніх установах. Залишившись в окупованому Києві, працював у міській управі, був штатним працівником газети «Нове українське слово». 1944 р. був арештований за звинуваченням «зрада батьківщині», помер у в’язничній лікарні.

У науковому доробку вченого два десятки праць присвячених творчості Лесі Українки, зокрема особливою ґрунтовністю відзначаються такі: «Творчий шлях Лесі Українки», «Лірика Лесі Українки на тлі еволюції форм української поезії», «Ґете і Леся Українка», «Леся Українка», «Спадщина Лесі Українки», «Історичне значення Лесі Українки». Зробив внесок в уточнення біографії письменниці (розвідка «Де Леся Українка мешкала в Києві»). Борис Якубський був редактором 7-томового видання Творів Лесі Українки (1923–1925) і зразкового 12-томового (1927–1930) у видавництві «Книгоспілка», які готувалися за участю Климента Квітки. Науковець долучив до масштабного проєкту велику групу авторитетних дослідників (М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович, О. Бургардт та ін.), які системно проаналізували різножанровий спадок письменниці та забезпечили публікації кваліфікованими коментарями. Видання «Книгоспілки» нині визнано основою усіх майбутніх спроб оприлюднити повне зібрання творів Лесі Українки. Однак після арешту Бориса Якубського ці багатотомні видання було вилучено з наукового обігу і пошматовано, ім’я редактора та всі його розвідки зазнали табуювання і лише з часом праця науковця отримала заслужене визнання сучасниками.

Науковими подіями варто вважати також публікацію збірника статей Бориса Якубського «Творчий шлях Лесі Українки. Біографічні матеріали» (вст. ст. Л. Скупейка; упоряд. та прим. А. Радько, Луцьк, 2012), захист кандидатської дисератції А. Радько на тему «Борис Якубський – дослідник, текстолог і видавець Лесі Українки» (2019).

Важливою віхою на цьому шляху стало перевидання в Нью-Йорку 1953–1954 рр. Товариством Юрія Тищенка й Антона Білоуса 12-томного видання творів Лесі Українки за редакцією Б. Якубського 1927–1930 рр.

ОДАРЧЕНКО Петро Васильович (1903–2006) – літературознавець, мовознавець, фольклорист, публіцист. Народився на Полтавщині. В юності отримав благотворний вплив у спілкуванні з Оленою Пчілкою. Закінчив Гадяцьку гімназію та Ніжинський інститут народної освіти (1926), там же написав дисертацію на тему «Стиль Лесі Українки» під керівництвом Є. Рихліка, проте не захистив через арешт. Його перші праці, присвячені творчості Лесі Українки, написані в аспірантські роки: «“Die Weber” Г. Гайне у перекладі Лесі Українки», «Нові ненадруковані поезії Лесі Українки», «“Прощання” Лесі Українки», «Перша редакція “Місячної легенди” Лесі Українки». 1942 р. емігрував до Європи, 1950 р. переїхав у США. У фокусі досліджень Петра Одарченка постійно перебував доробок та життя Лесі Українки, що засвідчують численні праці: «Леся Українка і М. П. Драгоманов» (1954), «Леся Українка і Адам Міцкевич» (1956), «Іван Франко і Леся Українка» (1957), «Леся Українка і українська народна творчість» (1960), «Шевченко і Леся Українка» (1962) та ін. Більшість студій науковця видані в авторському збірнику «Леся Українка: розвідки різних років» (Київ, 1994).

Інформація про видавництво:

Видавниче Товариство Юрія Тищенка й Антона Білоуса у Нью-Йорку продовжило традиції харківської всеукраїнської кооперативної книготорговельної та видавничої спілки («Книгоспілка»), яка була провідним осередком української видавничої справи на Україні з 1918 по 1930 рр.

ТИЩЕНКО (Сірий) Юрій Пилипович (1880–1953) – видавець, письменник, мемуарист, громадський діяч. Народився у Бердянському повіті. Активний учасник революційних подій. Опинившись в еміграції, утримував власні видавництва на Закарпатті, у Чехословаччині, Німеччині.

БІЛОУС Антон Андрійович (1892–1955) – лікар, видавець. Народився в Батурині. Брав участь у визвольних змаганнях. Видавничу діяльність розпочав у Львові 1942 р.

1949 р. Юрій Тищенко та Антон Білоус перебрались у США. Незабаром у Нью-Йорку вони заснували видавничу спілку, найвагомішим результатом якої стало перевидання зібрання творів Лесі Українки у дванадцяти томах, здійснене упродовж 1953–1954 рр. фототипічним способом. Цей проєкт, приурочений 40-річчю з дня смерті великої української письменниці, дозволив зберегти для загалу спільну працю авторитетних дослідників творчості Лесі Українки у 20-х роках ХХ ст., а також містив деякі додатки недрукованих творів.