Бібліографічний опис:

Леся Українка. Твори. Том 11. Нью-Йорк. Видавнича спілка «Тищенко & Білоус». 1954. 260 с.

Джерело: diasporiana.org.ua

ЗМІСТ:

ДРАМИ [«Камінний господар», «Орґія», «Прощання»].

СТАТТІ:

У статті Б. Якубського наявні незначні вилучення.

• Ненадкевич Є. Українська версія світової теми про Дон Жуана в історично-літературній перспективі. С. 7–42.
• Якубський Б. Орґія. С. 109–116.

ПРИМІТКИ. Якубський Б. С. I–XCIII.

Інформація про дослідника:

НЕНАДКЕВИЧ Євген Олександрович (1882–1966) – літературознавець, педагог. Народився у с. Довгалівка (нині Хмельницбка обл.). Здобув духовну освіту, учителював у Кременчуці, його подальша викладацька діяльність пов’язана з Волинським Інститутом народної освіти, Ніжинським педінститутом. Внаслідок репресій у середині 1930-х pоків висланий за межі України. Після повернення до Житомира працював професором кафедри української літератури Житомирського педагогічного інституту. Автор численних розвідок про творчість Лесі Українки, як-от: «Українська версія світової теми про Дон Жуана в історично-літературній перспективі», «На полі крови» (обидві увійшли до аналітичного блоку 12 томного видання творів письменниці 1927–1930 рр.), «“Камінний господар” Лесі Українки в соціально-стильовій еволюції Дон-Жуана» (1930), «Українська жінка [До 30-річчя смерті Лесю Українки]» (1943), «Гордість української літератури [До 35-річчя з дня смерті Лесі Українки] (1948).

Інформація про редакторів:

ЯКУБСЬКИЙ Борис Володимирович (1899–1944) – літературознавець, теоретик літератури, критик, текстолог, видавець. Народився в селі Іллінка Київської губернії (нині Вінницька обл.). Після закінчення Уманської гімназії навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету. Брав участь у Першій світовій війні. З 1918 р. переважно вчителював. Був близьким до кола неокласиків. Упродовж 1921–1941 рр. працював у Київському університеті народної освіти та за сумісництвом в інших науково-освітніх установах. Залишившись в окупованому Києві, працював у міській управі, був штатним працівником газети «Нове українське слово». 1944 р. був арештований за звинуваченням «зрада батьківщині», помер у в’язничній лікарні.

У науковому доробку вченого два десятки праць присвячених творчості Лесі Українки, зокрема особливою ґрунтовністю відзначаються такі: «Творчий шлях Лесі Українки», «Лірика Лесі Українки на тлі еволюції форм української поезії», «Ґете і Леся Українка», «Леся Українка», «Спадщина Лесі Українки», «Історичне значення Лесі Українки». Зробив внесок в уточнення біографії письменниці (розвідка «Де Леся Українка мешкала в Києві»). Борис Якубський був редактором 7-томового видання Творів Лесі Українки (1923–1925) і зразкового 12-томового (1927–1930) у видавництві «Книгоспілка», які готувалися за участю Климента Квітки. Науковець долучив до масштабного проєкту велику групу авторитетних дослідників (М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович, О. Бургардт та ін.), які системно проаналізували різножанровий спадок письменниці та забезпечили публікації кваліфікованими коментарями. Видання «Книгоспілки» нині визнано основою усіх майбутніх спроб оприлюднити повне зібрання творів Лесі Українки. Однак після арешту Бориса Якубського ці багатотомні видання було вилучено з наукового обігу і пошматовано, ім’я редактора та всі його розвідки зазнали табуювання і лише з часом праця науковця отримала заслужене визнання сучасниками.

Науковими подіями варто вважати також публікацію збірника статей Бориса Якубського «Творчий шлях Лесі Українки. Біографічні матеріали» (вст. ст. Л. Скупейка; упоряд. та прим. А. Радько, Луцьк, 2012), захист кандидатської дисератції А. Радько на тему «Борис Якубський – дослідник, текстолог і видавець Лесі Українки» (2019).

Важливою віхою на цьому шляху стало перевидання в Нью-Йорку 1953–1954 рр. Товариством Юрія Тищенка й Антона Білоуса 12-томного видання творів Лесі Українки за редакцією Б. Якубського 1927–1930 рр.

ОДАРЧЕНКО Петро Васильович (1903–2006) – літературознавець, мовознавець, фольклорист, публіцист. Народився на Полтавщині. В юності отримав благотворний вплив у спілкуванні з Оленою Пчілкою. Закінчив Гадяцьку гімназію та Ніжинський інститут народної освіти (1926), там же написав дисертацію на тему «Стиль Лесі Українки» під керівництвом Є. Рихліка, проте не захистив через арешт. Його перші праці, присвячені творчості Лесі Українки, написані в аспірантські роки: «“Die Weber” Г. Гайне у перекладі Лесі Українки», «Нові ненадруковані поезії Лесі Українки», «“Прощання” Лесі Українки», «Перша редакція “Місячної легенди” Лесі Українки». 1942 р. емігрував до Європи, 1950 р. переїхав у США. У фокусі досліджень Петра Одарченка постійно перебував доробок та життя Лесі Українки, що засвідчують численні праці: «Леся Українка і М. П. Драгоманов» (1954), «Леся Українка і Адам Міцкевич» (1956), «Іван Франко і Леся Українка» (1957), «Леся Українка і українська народна творчість» (1960), «Шевченко і Леся Українка» (1962) та ін. Більшість студій науковця видані в авторському збірнику «Леся Українка: розвідки різних років» (Київ, 1994).

Інформація про видавництво:

Видавниче Товариство Юрія Тищенка й Антона Білоуса у Нью-Йорку продовжило традиції харківської всеукраїнської кооперативної книготорговельної та видавничої спілки («Книгоспілка»), яка була провідним осередком української видавничої справи на Україні з 1918 по 1930 рр.

ТИЩЕНКО (Сірий) Юрій Пилипович (1880–1953) – видавець, письменник, мемуарист, громадський діяч. Народився у Бердянському повіті. Активний учасник революційних подій. Опинившись в еміграції, утримував власні видавництва на Закарпатті, у Чехословаччині, Німеччині.

БІЛОУС Антон Андрійович (1892–1955) – лікар, видавець. Народився в Батурині. Брав участь у визвольних змаганнях. Видавничу діяльність розпочав у Львові 1942 р.

1949 р. Юрій Тищенко та Антон Білоус перебрались у США. Незабаром у Нью-Йорку вони заснували видавничу спілку, найвагомішим результатом якої стало перевидання зібрання творів Лесі Українки у дванадцяти томах, здійснене упродовж 1953–1954 рр. фототипічним способом. Цей проєкт, приурочений 40-річчю з дня смерті великої української письменниці, дозволив зберегти для загалу спільну працю авторитетних дослідників творчості Лесі Українки у 20-х роках ХХ ст., а також містив деякі додатки недрукованих творів.