Серед уподобань Лесі Українки важливе місце належить образотворчому мистецтву. У сім’ї Косачів намагалися розвивати всі таланти майбутньої письменниці. Однак навчатися в професійних художників Леся Українка розпочала значно пізніше. Орієнтовно впродовж 1892–1893 роках вона працювала з малярем Зозулею, мати повідомляла бабусі, що її онука «вже може малювати милі картинки». Вищий рівень мистецької освіти – навчання в рисувальній школі Миколи Мурашка, що стало можливим завдяки її перебуванню в Києві взимку 1893–1894 років. Ця приватна школа впродовж 1875–1901 років привабила до себе тисячі українців та сформувала низку самобутніх художників. Свідченням успіхів Лесі Українки стала її картина «Мати і дитя над пташиним гніздом»,  написана олійними фарбами, що нині є експонатом Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького.

Про малярський хист Лесі Українки свідчать і її оригінальні писанки. Зі спогадів відомо, що подекуди вона залишала на них «ніжні арабески власного витвору». Заслуговують уваги і малюнки письменниці, залишені на берегах  рукописів, які вона робила хімічним олівцем або чорнилом. За спостереженнями дослідниці Лариси Мірошниченко, такі ескізи увиразнюють творчий процес авторки, її внутрішню роботу над своїми образами. Таким є, наприклад, начерк портрета Роберта Брюса, шотландського лицаря, зроблений чіткими насиченими лініями.

Про розуміння Лесі Українки витоків живопису в історії цивілізації свідчить її праця «Стародавня історія східних народів», у рукописі якої також наявні авторські ескізи, причому ці ілюстрації персоналіїв, залишені в павзах між письмом, авторка згодом втілила в образному світі літературних творів.

Леся Українка непогано зналася на здобутках живописців, у коло її зацікавлень входили Леонардо да Вінчі та Рафаель, швейцарець Арнольд Беклін і прерафаеліти. Охоче надсилала рідним листівки з копіями картин. Скажімо, вітаючи з Великодніми святами свого побратима Михайла Кривинюка, робить такий напис на звороті листівки: «Посилаю Вам «остатнє слово» малярської моди: impressioniste, excentrique, moderne, décadent  etc. etc. Бачите, чим тут годується моя фантазія». Певний внесок у мистецьку самоосвіту дало їй безпосереднє знайомство з відомими митцями, зокрема з Іваном Трушем та Фотієм Красицьким, з якими чимало спілкувалися, зокрема під час позування, коли вони працювали над її портретами. Охоче читала про майстрів образотворчого мистецтва, що стало ще одним чинником численних апеляцій та алюзій, які мають місце в драмі письменниці «У пущі».

Леся Українка завжди користувалася нагодою побувати на виставці сучасного мистецтва, опинившись у Європі. Наприклад, з Берліна повідомляє батькам 1899 року: «Бачила я на виставці знаменитого Бекліна…». Однак душа письменниці лежала до старовинних майстрів, що втілювали своїми роботами грандіозні міти. Перебуваючи в Єгипті, вона захоплювалася Сфінксом – однією з найдавніших монументальних скульптур на Землі: «…се справді щось єдине в цілім світі! Ніякі картини, фотографії і т.п. не можуть дати справжнє поняття про душу сих камінних істот. Особливо сфінкс – він мав велику тисячолітню душу, він мав живі очі, він немов бачить вічність».

Для письменниці особливо дорогою була репродукція незрівнянної Мадонни Рафаеля (ідеться про «Сікстинську мадонну», 1514), яку їй подарував за рік до своєї смерти друг Сергій Мержинський. Із цим подарунком вона не розлучалася до останку.