Життєпис

Натура
Натура

Вдача Лесі Українки певною мірою осмислена в сучасному літературознавстві завдяки опрацюванню численних спогадів, листів, інших текстів нон-фікшн. Сама Леся Українка, зважуючись на рефлексії над сукупністю своїх психологічних особливостей, здебільшого використовувала українське слово «натура».

Оцінки характерних рис особистости Лесі Українки, яким варто довіряти, насамперед належать Ользі Косач-Кривинюк. Сестра та дослідниця життя і творчости Лесі Українки свідчить, що ментально письменниця була найближчою до свого батька, як і він, була лагідою і доброю, проте у викличних ситуаціях обоє могли скипіти, розгніватися. Проте переважно Леся Українка відзначалася стриманістю, терплячістю, великою силою волі. Заслуговує уваги безкомпромісність письменниці, яка завше була готова обстоювати свої переконання, ніколи не підкорювалася бездумно впливовим тенденціям чи чужим думкам. Водночас у стосунках із людьми постійно виявляла делікатність, ніколи не ставила на перше місце власних інтересів та надзвичайно цінувала гідність будь-якої людини, її індивідуальність.

Наділена від природи неабиякими здібностями, блискучою пам’яттю, вона постійно розширювала свій освітній горизонт, про що цілеспрямовано з дитячих літ майбутньої письменниці дбала Олена Пчілка, намагаючись якнайглибше вкорінити своїх дітей у національний ґрунт. У Лесі Українки переважали гуманітарні зацікавлення, до точних наук не виявляла жодної схильности.

Інтелігентна, скромна, вона захищала своє приватне життя від будь-якого афішування, висловлюючи певність, що «всяка людина має право боронити свою душу й серце». Однак чимало роздумів над власною вдачею вона залишила в епістолярних діалогах із близькими людьми, що дає змогу сучасникам відтворити її ментальний автопортрет. Найбільш відома самохарактеристика письменниці має місце в одному з листів до Ольги Кобилянської: «…маю надто українську, а навіть спеціально волинську вдачу, і часто, боячись показати себе не в пору експансивною, попадаю в інший гріх – здаюсь індиферентною…». Прикметно, що як індивідуум вона наголошувала на своїй національній самоідентифікації. Водночас Леся Українка маркує і гендерну оптику самооцінювання, як-от: «Я людина еластично-уперта (таких багато між жіноцтвом), скептична розумом, фанатична почуттям, давно засвоїла собі “трагічний світогляд”, а він такий добрий для гарту…». Ніколи не претендувала на свою винятковість і навіть застерігала: «Не вірте в мою ідеальність…».

Дослідник особистости Лесі Українки Сергій Михида дійшов висновку, що в психоструктурі письменниці наявні риси щонаймеше двох типів – холеричного й меланхолійного, тому в її темпераменті своєрідно поєдналися полярні ознаки екстраверта й інтроверта. Отож, як амбіверт, письменниця відзначається спроможністю до соціальних взаємодій, широким спектром інтересів, високою працездатністю, емпатією. Сама ж Леся Українка нерідко позиціює себе метафорично, однак ці одкровення місткі й інформативні. Наприклад:

  • «починаю вірити в свою натуру – дуже витримлива» (терплячість, сила волі);
  • «я не сонної вдачі», «лінощі нормально не лежать в основі моєї натури» (енергійність, працелюбність);
  • «може, у мене справді занадто лірична натура», «моя поетична натура» (чуттєвість);
  • «вже натура моя така, що кожний довг я мушу виплатити, инакше не буду в згоді з собою» (відповідальність);
  • «я чіпкої натури», «маю взагалі нерозкаяну натуру» (послідовність, цілеспрямованість);
  • «по натурі я, властиве, wilde 1 (самодостатність, незалежність);
  •  «маю дуже бродячу натуру», «маю циганську натуру» (нахил до мандрів);
  •  «“олімпійство” не лежить в моїй натурі і трудно часом буває витримувать олімпійський спокій», «хтось таки має неспокійну натуру», «у мене таки багато того “гарячу” в натурі» (пристрасність, емоційність).

Отже, визначальними рисами ментальности Лесі Українки слушно вважати активність, альтруїзм, синтез оптимізму й скептицизму, волелюбність, відповідальність, скромність, самокритичність.

____________________
Wilde1 – дика (з нім.), тобто незалежна, самостійна. Ідеться про уникання стандартів, що так чи так нав’язує будь-яка організація.