1894–1961

Двоюрідна сестра Лесі Українки

Старша донька дядька Лесі Українки Олександра Драгоманова за останніми уточненими відомостями народилася у 1891 році. Її дитинство пройшло в Польщі, де батько працював лікарем-психіатром. Однак певний час вона проводила в Гадячі, куди неодноразово приїжджала з батьками. 

Навчалась у Варшавській класичній гімназії, яку закінчила зі срібною медаллю. Продовжила освіту на юридичному факультеті Бестужівських курсів у Петербурзі, які закінчила у 1912 році. На ту пору в царській Росії вона була однією з небагатьох жінок, яка отримала диплом правника, що прирівнювався до університетського рівня.

1910 року Оксана Драгоманова вийшла заміж за юриста Івана Храпка, родом із Гадяча, який на ту пору працював на посаді присяжного повіреного в Петербурзі. З ним вона прожила десять років. Чоловік Оксани сповідував проукраїнські погляди. У 1918–1920 роках подружжя виконувало функції службовців дипломатичних місій Української Держави і УНР у Петрограді, Києві та Відні. Після поразки визвольних змагань Оксана Драгоманова-Храпко жила в Парижі та Берліні. Попри складнощі адаптації, намагалась продовжувати освіту, зокрема відвідувала лекції на юридичному факультеті Сьорбони, а згодом розпочала адвокатську практику. Водночас її знали як активістку українського жіночого руху, членкиню управи Української секції Міжнародної жіночої ліги миру і свободи.

Навесні 1924 року Оксана Драгоманова-Храпко емігрувала до США. Тут вона прожила 4 роки. Однак 1928 року переїхала до Бразилії, мешкала в Ріо-де-Жанейро. Більшу частину свого еміграційного відтинку життя вона провела в Аргентині, оселившись у Буенос-Айресі. Працювала у філії Північноамериканському банку «Бостон», хоча до цього заробляла на життям приватними уроками, шиттям, перукарством. Вела активне громадське життя, зокрема очолила перше жіноче українське товариство в Аргентині (1931). Брала участь у підготовці українсько-іспанського словника «Перші кроки українця в Аргентині». Після Другої світової війни долучалась до заходів Союзу українок Арґентини, Братства Святої Покрови Української автокефальної православної церкви.

Заявила про себе як письменниця, написавши низку оповідань та повість «По той бік світу». У її літературному доробку вагоме місце посідають художні переклади, переважно з французької мови, опубліковані на шпальтах українських часописів «Овид» і «Пороги», що виходили в Буенос-Айресі. Її авторитет у письменстві засвідчує обрання головою літературного відділу Спілки українських науковців, літераторів і митців.

Після виходу на пенсію через загострення недуги серця у 1959 році повернулася до США. Померла 3 квітня 1961 року в Лос-Анджелесі.