1888–1980

Сестра Лесі Українки

Наймолодша дитина Косачів Ізидора побачила світ у Колодяжному 21 (9) березня 1888 року. Упродовж дитинства Дора (Дроздик, Донна, Гуся) сповна отримала ніжну увагу з боку всіх старших членів родини. Початкову освіту здобула вдома. До її перших вчителів долучилася і Леся Українка, яка навчала сестру французької мови та гри на фортеп’яно. Офіційну освіту почала з четвертого класу у п’ятій гімназії міста Києва, яку закінчила 1905 року. Один рік навчалася на Жіночих сільськогосподарських курсах ім. Стебута у Петербурзі. З нового навчального року перевелася на агрономічний відділ сільськогосподарського факультету Київського політехнічного інституту, який розпочав приймати жінок, відтак Ізидора стала однією з перших його студенток. Тут вона отримала диплом агронома у 1911 року та розпочала свій трудовий шлях на дослідній станції виноградарства і виноробства в Кишиніві.

1912 року Ізидора Косач взяла шлюб із випускником Київського політехнічного інституту Юрієм Борисовим (1886–1941), із яким вінчалася у Благовіщенській церкві у Києві. 1913 року переїхала до чоловіка в Кам’янець Подільський, де через рік народилася їхня донька Ольга. Життєві перипетії, ускладнені початком Першої світової війни, змушували Ізидору неодноразово змінювати місце проживання (Київ, Гадяч, Катеринослав). Із 1918 року її чоловіка звільнили з австрійського полону. Сім’я знову оселилася в Кам’янець Подільському. Тут вона викладала хімію в гімназії та агротехнікумі. Однак згодом матеріальні проблеми зумовили переїзд до сестри Ольги в місто Могилів-Подільський. Із 1925 року Ізидора Косач знову повертається до Києва. Працювала за фахом на Київщині. Тоді ж почала викладати в різних навчальних закладах – в агроінженерному інституті (Біла Церква), Сільськогосподарському інституті (Київ). Співпрацювала з Державним видавництвом України як перекладачка з французької мови. Її найбільший здобуток у цій царині – видання 1920 року роману Еміля Золя «Провина абата Муре».

Наприкінці двадцятих років репресивні заходи сталінської системи супроти інтелігенції безпосередньо діткнулися сім’ї Ізидори Косач. Її чоловік був арештований та висланий до Вологодської області (1933). У вересні 1937 року була ув’язнена у Лук’янівській тюрмі сама Ізидора. Їй інкримінували контрреволюційну діяльність у складі націоналістичного угрупуванні. Під час розслідування взяли до уваги зв’язки з родичами (сім’єю сестри Оксани) за кордоном. Врешті трійка НКВС винісла вирок – її було засуджено на 8 років виправно-трудових таборів за нібито націоналістичну пропаганду в студентському середовищі. З 4 лютого 1938 р. Ізидора Косач-Борисова розпочала відбувати свій термін в таборі під назвою «Онеглаг». У тому ж році до виправно-трудових таборів на 5 років було засуджено і її чоловіка Юрія Борисова, якого спрямували в Архангельську область, де він і загинув у неволі.

Родина Ізидори Косач продовжували клопотатися про її звільнення. Сама вона зверталася з проханням про перегляд справи до Надії Крупської. Цього врешті вдалося досягти, чому сприяли долучення голосу Ольги Кобилянської з-за кордону та наближення ювілею Лесі Українки – 70-річчя з Дня її народження. Напередодні цієї події молодша сестра письменниці повернулася до Києва. До початку війни працювала на кафедрі гістології Другого медичного інституту. Під час окупації німцями столиці України Ізидора Косач працювала в органах місцевого самоврядування та тресті «Цукорцентраль». Водночас провернулася до громадського життя у середовищі з національними ідеями. Увійшла до складу Української національної ради, котру заснував Олег Ольжич. Підтримувала контакти з Організацією українських націоналістів (мельниківців), за що ненадовго потрапила до гестапівської в’язниці.

Історичні обставини спричинили вибір родичами Лесі Українки долі вигнанців. Восени 1943 року Ізидора Косач-Борисова разом із донькою та двома онуками розпочала свій емігрантський період життя. Шлях на Захід давався нелегко, були тривалі зупинки у Львові, місті Криниця (Польща), Кракові. Далі її очікувало поневіряння в таборах Ді-Пі біля Відня, звідки перебралися в табір «Сомме касерне» в Авґсбурзі (Німечччина). У німецькому Новому Ульмі було прийнято остаточне рішення, згідно з яким 1949 року, перетнувши океан, Ізидора Косач-Борисова з сім’єю опинилася у США, де мріяла побувати ще замолоду. Подальші роки її життя проходили у містечку Нью-Маркет (штат Нью-Джерсі). Тут вона працювала на низькооплачуваних роботах. Заробляла на хліб зокрема вишивкою для комерційного проєкту Союзу Українок Америки. Проявила себе як мемуаристка, адже її життєвий досвід був унікальним. Із часом налагоджувала дедалі тісніші зв’язки з громадським життям української діаспори – жіночими організаціями, Українською вільною академією наук у США. Певні контакти мала з Батьківщиною задля вшанування пам’яті Лесі Українки. Безцінною заслугою Ізидори Косач-Борисової є її діяльність як очільниці Комітету, створеного з метою видання праці Ольги Косач-Кривинюк «Леся Українка. Хронологія життя і творчости».

Померла Ізидора Косач-Борисова 12 квітня 1980 року містечку Піскатвей (штат Ню-Джерсі). Похована на українському цвинтарі св. Андрія в Савт-Бавнд Бруку, який відомий як український пантеон.

У 2011 році була видана книга Василя Даниленка «Ізидора, рідна сестра Лесі Українки: від сталінських таборів до еміграції», де вміщено низку документів та спогади.