1877–1945

Сестра Лесі Українки

Третя дитина в подружжя Петра та Ольги Косачів, названа Ольгою, народилася 26 травня 1877 року в місті Новоград-Волинський. В історію української культури вона ввійде як перекладачка, письменниця, мемуаристка, біограф Лесі Українки.

Коли дівчинці виповнилося два роки, її батьки переїхали до Луцька. Найяскравіші спогади дитинства залишилися з Колодяжного, що стане для неї рідною домівкою з п’яти років. Виростала в любові і ніжності. Особливо пестливо до Ольги (Олесі) ставилася Леся Українка, котра називала молодшу сестру «лілея золоторожева», «мій Лільчик золотий і рожевий», «Пуцик» тощо. Отримала різнобічну домашню освіту, рано навчилася писати, під керуванням матері оволоділа французькою і німецькою мовами, завдяки опіці старшого брата Михайла знайомилася з хімією, математикою фізикою та іншими предметами. Всотала в себе народні традиції Волині. Сім’я забезпечила її і приватним навчанням в авторитетних педагогів, для чого вона виїжджала в Ковель, Луцьк, особливо плідним для неї було перебування в Києві. Восени 1893 року разом із сестрою Лесею Ольга поселилася в київському помешканні, куди регулярно приходили викладачі, які готували її до продовження навчання в тогочасних освітніх закладах. Сама Леся Українка задля ґрунтовного навчання сестри рідною мовою написала для неї підручник «Стародавня історія східних народів».

1896 року Ольга поступила в останній сьомий клас Київської жіночої гімназії Олександри Дучинської, та закінчила цей навчальний заклад із золотою медаллю. Мріючи отримати медичну освіту, ще один рік навчається у додатковому (восьмому) класі, поглиблюючи знання з математики, які необхідні були при вступі до вищого медичного закладу. Після завершення гімназії Ольга Косач стає слухачкою Жіночого медичного інституту в Санкт-Петербурзі, що став формою відновлення закритих раніше Санкт-Петербурзьких вищих жіночих медичних курсів. На ту пору це був єдиний навчальний заклад у царській Росії, де могла здобути вищу медичну освіту жінка.

Ретельна у навчанні, дівчина знаходить час для літературної творчості, проявляє себе у громадському житті. 12 квітня 1903 року Ольгу Косач арештовують під час державних екзаменів. Після двох місяців ув’язнення за нею було встановлено «гласний нагляд». Тільки у 1906 році їй вдається отримати диплом Жіночого медичного інституту.

У студентські роки Ольга Косач вийшла заміж за Михайла Кривинюка (1871–1944), який зазнав переслідування влади за «неблагодійність» і на той час працював та здобував вищу освіту в Празі. Мати болісно сприйняла одруження доньки, оскільки пара відмовилася від вінчання за тогочасними тенденціями в середовищі молоді, які відстоювали демократичні цінності (обвінчалися вони тільки 1907 року). Натомість Леся Українка підтримала сестру, оскільки вбачала в Михайлові Кривинюку «справді вірну і щиру дружину».

Із січня 1905 року подружжя почало разом жити у Празі. 5 (18) грудня 1905 року в них народився син Михайло. На початку 1906 року Ольга з сином повернулася в Україну. У 1906–1908 роках вона мешкала переважно у Києві, часто буває на хуторі Зелений Гай на Полтавщині.

Не знайшовши роботу за фахом на Поліссі, з 1910 року починає працювати на посаді земської патронажної лікарки для дітей-сиріт, котрих земство давало селянам на виховання за певну плату, у Лоцманській Кам’янці біля Катеринослава.

Ольга Косач-Кривинюк поступово завойовує визнання як перекладачка. Починаючи з 1889 року публікує свої тексти на шпальтах періодики під псевдонімом Олеся Зірка. Її доробок постійно поповнюється новими перекладами з французької, російської, польської, чеської прози. У різні роки друкувалася в журналах «Зоря», «Дзвінок», «Молода Україна», збірниках «Мати», «Вінок Т. Шевченкові».

У 1920 році в сім’ї Кривинюків народився молодший син Василь. Громадянська війна, руйнація, голод зумовили пошук більш стабільного прихистку. 1921 року Ольга з родиною переїжджає до Могилева-Подільського, де вже мешкала сестра Ізидора та їхня мати. Заробляла на хліб учительською працею, викладала українську мову. У 1924 році вона повернулася до Києва, де продовжила свою педагогічну діяльність в середній школі № 20 як викладачка української мови. У 1929 році колесо сталінських репресій докотилось до сім’ї Кривинюків. Чоловіка Ольги Михайла безпідставно звинуватили у причетності до контрреволюційної організації, що стало причиною арешту та суду у сфальсифікованій справі СВУ.

Із 1929 року Ольга Косач-Кривинюк працювала в науковій медичній бібліотеці на посаді бібліографа-референта. Багато часу віддавала підготовці до друку життєпису старшої сестри та упорядкуванню матеріалів родинного архіву. Ця колосальна праця побачить світ тільки 1970 року у Нью-Йорку під назвою «Леся Українка. Хронологія життя і творчости».

Після початку війни на долю Ольги Косач випадають нові випробування. Її чоловік змушений був затриматися у Свердловську, де загинув 1944 року. Син Михайло був мобілізований у радянське військо та опинився на війні. Молодший син, що служив у прикордонних військах, потрапляє у полон в Білорусі, однак йому вдалося втекти і повернутися до Києва. Складні обставини спричинили від’їзд Ольги з сестрою Ізидорою у пошуках захисту від жахів воєнного повсядення. Покинувши рідну Україну в огні, везла з собою безцінний скарб – архів родини, недруковані раніше твори Лесі Українки. За кілька років до смерті Леся Українка передала сестрі цілу скриню своїх книг та рукописів. Частину збережених матеріалів Ольга Косач-Кривинюк передала у місті Львові дослідниці Марії Деркач, з іншою частиною та власне своєю великою працею вона продовжила свою подорож. Спочатку зупинилася в сестри Оксани у Празі, але згодом змушена була переїхати до Німеччини. Як багато інших емігрантів-співвітчизників, опинилася в таборах Ді-Пі, де загострилися її хвороби.

Ольга Косач-Кривинюк померла від раку в таборах для переміщених осіб на руках у сина Василя. Це сталося в німецькому місті Авґсбурзі 11 листопада 1945 року, де вона і похована. На похороні Володимир Міяковський виголосив проникливу промову про молодшу сестру Лесі Українки, яка виконала свій «щасливий обов’язок плекання родинних традицій, які для нас стають історичними і національними».

У 2020 році вийшла ґрунтовна праця Алли Диби та Олександри Шалагінової, присвячена Ользі Косач-Кривинюк, під назвою «Найкраща лілея з родинного саду Косачів».