Олександра Шимановська (до одруження – Косач)

1847-1925

Тітка Лесі Українки

Наймолодша сестра батька Лесі Українки Олександра Антонівна народилася у Мглині. В однорічному віці осиротіла. Отримала домашню освіту під керівництвом тітки Парасковії.

Працювала у Києві разом із сестрою Оленою у денному притулкові для дітей робітників. У 1876 році одружилася з учителем Борисом Опанасовичем Шимановським, учасником тогочасного революційного руху в Україні. За незаконну передачу власного паспорта народниці Анні Макаревич для нелегального виїзді за кордон потрапила під нагляд поліції. У сім’ї Шимановських народилося два сина – Павло (1877) та Антон (1878).

Життєві обставини змінилися, коли Олександру Шимановську арештували та заслали за участь у таємних організація та українофільство чоловіка. Влітку 1880 року Олександра з двома синами ненадовго переїжджає до брата у Луцьк. Проте загалом наступне десятиліття в основному мешкала з синами у місцях заслання Бориса Шимановського. 1891 року він помирає від чахотки, Олександра з синами провертається в Україну. Часто гостювала в родини Лесі Українки, зокрема в Колодяжному та Зеленому Гаю. Петро Косач дбав про сестру, допомагав дати освіту її синам.

Маючи добру музичну освіту, Олександра Шимановська змогла стати професійною викладачкою музики. Саме «тьотя Саша» першою навчала Лесю Українку грі на фортепіано. У них склалися надзвичайно прихильні стосунки. За натурою Олександра Косач була тихою і лагідною людиною, наділеною талантом співпереживання, розуміння бажань молоді. Вона з дитинства намагалася ставати на захист Лесі у будь-якій ситуації, за що сповна відчула вдячність і любов племінниці. За свідченням Ольги Косач-Кривинюк, Леся завжди прикладала до тьоті Саші всякі ласкаві назви: “тьотінька, моя малютка”, “тьотінька моя голубая”…».

Після отримання сином Павлом освіти в Уманському училищі землеробства і садівництва Олександра Шимановська разом з ним повернулася на малу батьківщину, у Мглин. Після арешту сина Антона 1906 року у Санкт-Петербурзі перебралася туди, щоб провідувати його та клопотатися про звільнення. 1907 року родичі збільшили фінансову підтримку вдові удвоє у зв’язку з матеріальною скрутою. 

Померла Олександра Шимановська близько 1925 року в Санкт-Петербурзі.