1884–1937

Брат Лесі Українки

Наймолодший брат Микола Петрович народився 3 вересня (22 серпня) 1884 року в селі Колодяжне і став п’ятою дитиною в сім’ї Петра та Ольги Косачів. Охрестили його тільки через три роки (4 січня 1887 року) в Свято-Миколаївській церкві села Волошки. Його хрещеним батьками були композитор Микола Лисенко та дружина голови Ковельського з’їзду мирових посередників Марія Карташевська. Виростав у любові й турботах великої інтелігентної родини. Старша сестра Леся долучилась до виховання маленького Микося, зокрема вона вважала, що їх поєднує комплекс відчуття небажаної дитини; раділа його першим успіхам і завжди захищала.

Освіту Микола Косач здобув у Київській четвертій гімназії. Навчався нерівно, захоплювався спортом, поступово знайшов коло однодумців. Після завершення гімназії 1903 року вступив до Київського політехнічного інституту. Розділяв ідеї соціал-демократії, брав участь у студентських демонстраціях, вивчав соціалістичну літературу. Під час обшуку 1907 року в Миколи Косача було знайдено понад сто брошур політичного змісту.

Восени 1907 року Микола Косач одружився з Наталією Дробишевою (1890–1974), донькою інженера залізничних шляхів, випускницею Фундуклеївської жіночої гімназії Києва. Наступного року в подружжя народився син Юрій.

Отримавши диплом інженера-агронома, 1912 року Микола Косач повернувся в Колодяжне. Працював повітовим агрономом. У 1912–1914 років входив до складу земської управи Ковельського повіту, згодом його головою. Мав намір брати участь у виборах до губернської думи, але не реалізував його через обшуки поліції.

Після початку Першої світової війни був мобілізований (1914). За проявлену хоробрість на Західному фронті отримував відзнаки 1915 та 1916 року.

Революційні зміни спричинили його активну участь у громадському житті. За непідтвердженими свідченнями сина, у 1917 році обраний головою Ради робітничих і солдатських депутатів Прифронтової (Сарненської) округи, пізніше став комісаром у Житомирі, потім Ковелі. У 1918–1919 роках зазнав ув’язнення з боку гетьманської та польської влади. Проте після їх падіння знову виконував функції комісара при штабах XIV і XVI корпусів Червоної армії в Рівному та Ковелі. Попри свій ідеологічний вибір намагається бути корисним для краян на ниві відстоювання української культури. Ініціював та очолив ковельську «Просвіту», виступив її меценатом. Організовував у Ковелі разом із дружиною притулок для дітей-сиріт, поповнював просвітянські бібліотеки новими книжками. Після Ризької мирної угоди частина української території опинилася під владою Польщі. Однак у нових обставинах Микола Косач залишився натхненником Ковельської «Просвіти», якій було надано ім’я Лесі Українки, продовжив громадсько-культурну діяльність.

На початку двадцятих років Микола Косач змінив віровизнання, в основі чого варто вбачати його національну самосвідомість: він переходить у греко-католицьку віру, хоч був хрещений у православ’ї. Через економічну кризу, яка призвела до занепаду західних теренів України, приватне господарство Миколи Косача було розорене. Матеріальні нестатки, розлучення з дружиною сприяли усамітненню колишнього власника родового маєтку. В останні роки життя викладав на вечірніх курсах у колодяжненській школі.

Помер передчасно 16 липня 1937 року. Могила Миколи Косача зберігається на сільському кладовищі у селі Колодяжне.