1877-1918

Двоюрідний брат Лесі Українки

Павло Шимановський – старший син в родині Бориса та Олександри Шимановської, тітки Лесі Українки (з роду Косачів). У дитинстві через утиски щодо батька з боку репресивної системи царату сім’я часто змінювала місце проживання. Ставши вдовою 1891 року, Олександра Шимановська з синами неодноразово бувала в Колодяжному, що ставав тимчасовим прихистком для її cім’ї. Згодом орієнтовно з 1893 по 1900 роки Шимановські мешкали в Умані, де юнак успішно завершив Уманське училище землеробства і садівництва. Навчання продовжив на агрономічному факультеті Ризького політехнічного інституту.

Влітку 1904 року у Мглині, історичній батьківщині свого роду, Павло Шимановський одружився з Анною Модестівною Міцкевич. У сім’ї народилося двоє дітей – Гліб (1907–1986) і Галлі (1913–1991). Отримавши ґрунтовну освіту, переїхав до Петербурга, де розпочав кар’єру на посаді секретаря Імператорського вільного економічного товариства. Подальша його самореалізація пов’язана з педагогікою та наукою. Викладав на політехнічних курсах Товариства народного університету.

Із 1909 року працював редактором ініційованого Петербурзьким сільськогосподарським товариством журналу «Селянське землеробство». Публікував свої роботи на шпальтах вказаного журналу та видав чотири книги з агрономії. Вивчав кооперативний рух аграріїв у Росії. Розробляв моделі ефективних агрокомбінатів. Як практик, використовував нові методи в селекції молочної худоби, утримуючи власне господарство на батьківщині своєї матері у Мглині, отримане нею у спадок. У 1912 році організував там сільськогосподарську виставку.

Після початку Першої світової війни журнал «Селянське землеробство» припинив існування. Павло Шимановський шукав можливості бути корисним для фронту та незабаром був призначений уповноваженим із постачання діючих армій продовольством від Могилів-Чернігівського управління землеробства i державного майна.

Світоглядно Павло Шимановський тяжів до поглядів батька, намагався втілювати ідеї соціал-демократії. Початок революційних подій зумовив його активність у ролі комісара військ північних повітів Чернігівської губернії. На своєму рівні намагався впливати на тогочасну політику, шукаючи консенсусу між есерами й більшовиками. Під час громадянської війни був убитий чорносотенцями у квітні 1918 року.